?

Log in

Шлях до себе [entries|archive|friends|userinfo]
buremna

[ Інфа | Інфа ]
[ Архів | Архів ]

Знову відлуння доби [квітень. 7-е, 2014|11:37 pm]
buremna
Ненависть породжує ненависть.
Хто сіє вітер, отримає бурю.
Та тільки не ту.
ПосиланняПрокоментувати

(без теми) [лютий. 22-е, 2014|09:18 pm]
buremna
Той останній запис, що висів у мене тут з 2010р., ті вірші - то було про ту гидоту, яка нарешті вже не є президентом моєї держави.
Сумно та смішно, та я вже зовсім не пам'ятаю, що саме воно утнуло тоді, влітку 2010р. Тай не важливо, з першого дня президентства до останнього воно регулярно коїло щось, від чого відчайдушно хотілось плюнути йому межиочі.
Але тоді я вирішила, що поки оце є президентом, я не буду писати сюди більше жодного запису. Нехай так останнім і висить отой віршований чи то прокльон, чи то пророцтво - доки не збудеться.
Наразі в умовах сьогодення таке рішення здається дурним та безглуздим, але 3,5 роки тому воно таким не здавалося.
Та все це в вже не важливо, головне - воно вже не президент!
Слава Україні!!! Майдану слава!!!
ПосиланняПрокоментувати

відлуння доби [липень. 31-е, 2010|02:15 am]
buremna
Чорна хмара наступає
Сарана усе зжирає
Круки кружать над водою
Заберуть весь світ з собою
Що не зклюють - потрощать
Ти повинен лиш мовчать
Бо побачать злії очі
Стануть на слід тхори в ночі
Налетять як хижі звіри,
Що не мають й тіні віри
Доженуть, зламають крила
Запинають в темний вирій
Вип'ють сонце як криницю
По собі лишать водицю,
Що отрутою наллється
Коли півень засміється...


За горою в темнім лісі причаїлось джерело
Де вода темніша криці, холодніш ніж льоху дно
В джерело стікають сльози, хмарою сповзає гнів
Та для них воно забуте і давно не варте слів
Не знайдуть лісної стежки до чарівної води
Поки їх не змиє хвиля із жалоби та ганьби
Посилання1 коментар|Прокоментувати

З Новим Роком! [лютий. 5-е, 2008|08:21 pm]
buremna
Що характерно, в дайрі я пишу - що в голову вдарить, особливо не розмірковуючи над кожним записом. А тут чомусть так склалося, що можу писати лише відносно розумне. Тому переважно мовчу ;)
Посилання7 коментарів|Прокоментувати

(без теми) [серпень. 28-е, 2006|01:21 pm]
buremna
Не минуло й року, як я вибралась зробити тут хоч якусь подобу оформлення. Мабуть таки я не кину цей ЖЖ, хоча і пишу до нього кілька разів на рік. Ха! Зате коментую значно частіше.
ПосиланняПрокоментувати

Знову мене несе [серпень. 22-е, 2006|09:06 pm]
buremna
Відверто, заради цього я в тому числі заводила цей ЖЖ. Бо знову начиталася всілякого на дайрі. Ні, я розумію ту точку зору. І не хочу нічого доводити, бо це взагалі не має сенсу. Але для себе сказати хочу.


Поздоровляю всіх нас із днем розвалу СРСР. Тоді мені було 13 років. Тоді я раділа. Я не хочу докопуватися до тих причин та мотивацій. Я просто пам'ятаю своє перше враження. І за минулі 15 років моє відношення до цієї події не змінилося.
Посилання5 коментарів|Прокоментувати

Здається, я знову тут [січень. 15-е, 2006|06:12 pm]
buremna
Еруууу! Ну, чому? Чому завжди на новий сайт я заходжу дуже не з того боку?
"LiveJournal є простим у користуванні" - дуже смішно. Чомусь в мене таке враження що так, як я намагаюся користуватися його функціями - це дуже не через те місце.

Ну, принаймні я хоча б навчилася додавати друзів - і то добре ;)

Ви знаєте як я додаю коментарі у себе? Той краще не знати. Через пряме посилання у пошті, що було відіслане ще під час реєстрації. Але ж має бути і більш нормальний шлях? Знайшла :)
Посилання3 коментарі|Прокоментувати

(без теми) [вересень. 16-е, 2005|11:46 pm]
buremna
Зорі танцюють у степу.
Чому вони тікають з великих міст?

Народжені самітниками
Чи згасають вони у темряві?

Освячені палаючою душею
Як бачать вони світло?
ПосиланняПрокоментувати

Перемога [травень. 7-е, 2005|08:58 pm]
buremna
Як у пісні співається "Перемога зі сльозами на очах".

Пощастило тим, для кого це свято було та залишилося світлою, незатьмареною подією. Для кого все максимально просто: на нашу землю прийшов жорстокий ворог, ми перемогли ворога, слава нам. Хто не потрапив після перемоги під суд та до Сибіру, хто не приставав на страшний вибір - боротися з одним ворогом проти другого, чи з другим проти першого, коли обидва знищують твій народ.

Ветерани посміхаючись та подзенькуючи медалями йдуть на парад. Їм пощастило двічі: вони пережили ту страшну війну, і вийшли з неї без звинувачень. Не було того страшного слова "полон". І байдуже, що у оточення потрапляли цілі армії, кожен солдат був винний, винний тим, що залишився живим.
Хтось повертався до рідного краю у 45-46. А хтось - вже після 50-53, - відбувши свій строк у Сибіру. За що? За те що був призваний ще під час Фінської війни, що воював, був оточенні, тікав до рідного міста, таки потрапляв до німців і майже півтора року провів у страшній тих часів Германії.

Так, в нього є нагороди - медалі, багато. Навіть, здається, один орден - вручили десь у останнє десятиріччя. Частина була ще з воєнних часів, але більшість - значно після, коли вже не зважали на полон, а лише на бойові заслуги та поранення.
На моїй пам'яті він жодного разу не одягав їх а дев'яте травня. Якщо й шов на парад - то в звичайному сірому костюмі, а нагороди покривалися пилюкою десь у шафі.
І він майже до останніх днів боявся, боявся власної думки. Добре пам'ятаю, як вже за часів перебудови, близько дев'яностих, батько почав досить вільно висловлюватися щодо партії, політики та інше. Дід страшно злякався і все кричав на батька, що той занапастить і себе, і дітей, що комуністи навмисне дозволили гласність, щоб знати кого потім розстрілювати.
Тільки за часів незалежності дід, здається, повірив, що минуле таки відійшло вже в минуле.


Я розумію, що в цьому ніхто не винний, але яка незміряна різниця - йти в атаку солдату, за спиною якого у тилу його рідні та діти, та солдату, чия сім'я залишилася за лінією фронту. Знати, що коли ти й виживеш у цьому бою, та зараз десь там, далеко на Батьківщині, страчують твою дружину та дітей. Не мати можливості ані бути з ними, ані захистити, ані допомогти. Захищати велику країну, коли рідні землі вже давно паплюжить ворог…
Дружину та молодшу доньку мого діда німці стратили у перші дні окупації.


Іще одна страшна сторінка історії, яка особливо сильно відбилася на Західній Україні. Не минуло й десятиріччя з часів голодомору. Ми кажемо, що страшні німці. Але відверто - не берусь судити, що страшніше, коли село спалюють живцем у домах, чи коли у селян під дулами гвинтівок відбирають останні крихти хліба, залишаючи на голодну смерть. Коли розстрілюють матір голодних дітей, що посміла вкрасти з колгоспного поля трохи картоплі… Коли в багатодітних сім'ях заради життя інших могли з'їсти власну дитину…
Подібне відбувалося у блокадному Ленінграді. Але то зробили нелюді-фашисти. Голодомор створили комуністи, яки звично славлять себе за велику перемогу у ВОВ…
Трохи більше часу минуло від знищення незалежності Західної України. Десятиріччя - це те, що було майже вчора. Приблизно стільки ж часу назад розпався СРСР, хто скаже що то було давно, чи забулися цінності тих часів?

Початок війни. Західна Україна. Де тільки-но вщухли розстріли націоналістів, де майже в кожній родині, є поховані (і в більшості - діти!) під час Голодомору. Німці женуть геть комуністів. (Прикро чи ні, але на ті часи обличчя комуніста здебільшого асоціювалося саме з обличчям комуніста-росіянина. Бо саме їх направляли "розкулачувати" села. Відомі "трійки" здебільшого мали керівного емісара, командированого або із самої Росії, або із про-російських частин України) Люди радо вітають німців. Але дуже скоро, ті показують, що нічим не кращі, а й гірші за комуністів.
Між двох вогнів з примарною надією, що ті подолають один одного та вщухнуть саме на їх території. Після перших єднань з німцями до кінця війни вони вже воюють на обидві боки - і проти німців, і проти комуністичних осередків опору, створюючи справжній хаос.
Після Перемоги знищать не тільки військові загони націоналістів (хто не втече), але й значну кількість мирних жителів, на яких лишень впаде підозра в національних вподобаннях.

Справжні переможені. Германія була на десятиріччя поділена навпіл. Вони ж знов втратили свою Батьківщину так і не здобувши її. Мабуть єдині, хто в загалі не мав шансу на перемогу в тій війні - як би вона не закінчилась.

День Перемоги. Свято? Чи день скорботи? Переможці чи переможені?
Але всупереч всім сумнівам, мабуть, можна радіти, що нацистський режим було зупинено, що комунізм втратив забагато сил у тій війні та послабив свої позиції. Що завдяки тій перемозі світ став таким, яким ми знаємо його зараз.
Слава та вічна пам'ять тим воїнам!
ПосиланняПрокоментувати

Чому та навіщо я вирішила завести цей ЖЖ? [травень. 5-е, 2005|10:38 pm]
buremna
1. В мене вже давно буда думка почати щось (фантастику, звісно ;) писати українською мовою. А то якось дивно виходить. У своїх спробах навчитися писати я вже майже вивчила російську, а свою рідно мову, яку від початку знала значно краще, я взагалі не використовую.
2. Не менш давно в мене зріє думка більш уважно поритися в українському Інтернеті. Адже він таки існує, так? Бо досі я знаю україномовні сайти лише за професійним спрямуванням. А стосовно захоплень бувала тільки на сайті Руслани. Мають же десь бути і українські фантастичні сайти? (Невже у Львові та Ужгороді немає фантастів? ;)
3. Попри умовляння знайомих та друзів, я дуже довго не хотіла заводити ЖЖ. Оскільки і в дайрі пишу від сили раз на тиждень.
4. Певна ситуація, що склалася з українською мовою в одному досить відомому фантастичному ЖЖ, спонукала мене переглянути свої погляди стосовно пункту 3. Я свідомо не хочу і не буду виступати в тому місці. Але для мене це таки привід завести суто україномовний ЖЖ, який фактично не зможуть читати жодні мої Інтернет-друзі, оскільки у переважній більшості не розуміють українську.
5. Я не збираюся перекладати на російську те, що пишу тут. Відповідно тому і не буду повідомляти адресу цього ЖЖ на своєму сайті та дайрі. Для чого? Адже більшість тих читачів не зрозуміють української мови.
Посилання2 коментарі|Прокоментувати

navigation
[ viewing | most recent entries ]